Ще одне туристичне місце, яке варто відвідати – Aillwee Cave. Це комплекс, у якому можна пройти через однойменну печеру, помилуватися птахами, купити крафтові продукти у фермерському магазині. Печера колись була лігвищем ведмедів та кажанів, зараз же тут проводяться екскурсії з гідом: можна побачити сталактити та підземні водоспади. Але рекомендую взяти з собою теплий одяг – усередині завжди тримається температура 10ºС (ми були там у спекотний день і трохи замерзли навіть у худі та джинсах). У Центрі хижих птахів проводяться вистави за участю пернатих, також можна подивитися на них поблизу вольєрів, а заразом ознайомитися з описом видів. Для вибагливих відвідувачів доступна послуга “Яструбова прогулянка” з інструктором. А в магазинчику представлені смачні сири власного виробництва та інші ласощі. Час роботи комплексу – щодня з 10:00 до 17:00, але якщо Ви хочете встигнути на пташине шоу, потрібно прийти раніше – останній сеанс починається о 15:30. Ще тут є оглядовий майданчик з біноклями (платними), звідки відкривається чудовий краєвид, але можна піднятися вище – на гору (що ми й зробили). До речі, в Ірландії дуже популярні паркани з каменю для розмежування територій, їх можна зустріти навіть на вершинах. Але найцікавіше, що підіймаєшся вгору, втомлюєшся, видерся – язик на плечі, і бачиш сліди життєдіяльності парнокопитних, а іноді й самих цих тварин. На зворотному шляху можна прогулятися парковими доріжками, що пролягають через зарості дерев, чагарників і папороті.

Приблизно за 7 км від Aillwee знаходиться ще одна місцева визначна пам’ятка – дольмен Пулнаброн. Його назва перекладається з ірландської як “яма нещасть” або “яма скорботи”. Це ритуальна споруда, яка відноситься до епохи неоліту і датована від 4200 до 2900 років. до зв. е. У 90-х роках. У 20 столітті було проведено розкопки, що дозволили визначити призначення споруди – це портальна гробниця, в якій було виявлено останки 16-22 осіб, у тому числі дітей, а також особисті речі: зброя, полірована сокира з каменю, кристали кварцу, кістяна підвіска, керамічні вироби . Зважаючи на все, в кельтський період дольмен також функціонував як церемоніальна конструкція. Ця пам’ятка вражає своїм монументальним розмахом: тільки уявіть собі, вона складається з вертикальних кам’яних брил заввишки 1,8 м, а зверху накрита 3,7-метровою плитою.

До речі, на ірландських просторах іноді трапляються огорожі, в яких використано величезні монолітні валуни висотою з дорослу людину, навіть дивно, як їх туди транспортували.

Щоправда, в Ірландії дуже складно одягнутись за погодою, особливо у міжсезоння. При +15 С⁰ у дощовий чи похмурий день прохолодно (а у вітряну погоду холодно), але варто визирнути сонцю – і та сама температура відчувається чи не тропічною спекою. А оскільки погода тут, м’яко кажучи, мінлива, такі перепади стаються по сто разів на день. Спочатку ми багато гуляли околицями, а коли йдеш на прогулянку кілометрів у 10, найменше хочеться тягнути із собою зайві речі (і так ходити з курткою в руках стало нормою). Навіть якщо почитав поради досвідчених і одягнувся багатошарово. Взагалі тут хочеться якийсь одяг-трансформер, який перетворювався б легким помахом руки на шорти з футболкою і навпаки.

Нашим дебютом був похід до замку Гленінах (Gleninagh Castle), що зберігся з XVI ст. Якщо чесно, я очікувала чогось монументальнішого (лише дізнавшись ірландські архітектурні традиції ближче, стало ясно, що тут в принципі не поширені масштабні будівлі). Виною тому Жешувський замок, який ми відвідали, коли були у Польщі транзитом (теж додала у фото для порівняння). Тут же все скромно – невелика площа, 4 поверхи, зате виразно видно ірландський стиль. Він розташований прямо на березі Голуейської затоки і у воєнний час використовувався як оборонна фортеця. Жаль, нам не вдалося потрапити всередину. Неподалік є рукотворна печера релігійного призначення, судячи з внутрішнього оздоблення. Ось вона виглядає особливо цікаво, є в ній щось готичне.

Принагідно на маршруті нам зустрівся Gleninagh North – священний колодязь, який був основним джерелом води в Баллівоні під час посухи. Звісно, незвичні українські мандрівники побоялися пити воду з джерела, де лежать камінчики та монетки, тож просто спробували. Але, оскільки наслідків не було, по дорозі назад напилися сповна, ніби щойно перетнули пустелю Сахара (ми припустилися великої помилки та не взяли з собою воду, тож пити хотілося нещадно, навіть не дивлячися на прохолоду).

Наступним пунктом було піднятися на гору за готелем (щоправда, ірландці називають її пагорбом). У нашому селищі пролягає піша стежка під назвою Burren Way. Нею ми й пішли, щоб ненароком не забрести на приватну територію. Іноді дорога плутала через зарості колючого чагарника, тому одяг має бути максимально закритим. Як же жарко було, доки добиралися до мети! Але воно того коштувало: з висоти відкривався приголомшливий вид на селище, океан, луки і корів і овець, що там пасуться. А ще ми побачили неподалік замок і, спустившись, рушили туди. Виявилося, що це Ньютаун, він належить до коледжу мистецтв і можна увійти всередину. Досить незвичайний антураж з бійницями, низькими склепіннями, гвинтовими сходами та автентичною архітектурою.

Влітку ми жили у Балливоні, там люди купалися, стрибаючи з пірсу. Причому для ірландців хороша погода чи сонячний день – вже привід для водних процедур, незалежно від пори року. Вони навіть не завжди надягають гідрокостюм – після купання загортаються в халат, схожий на плед, і йдуть грітися в автомобіль чи найближчий паб. Але взагалі це, на мій погляд, не найкраще місце для плавання та пірнання – поблизу знаходяться каналізаційні комунікації.

Також там був пляж приблизно за 2 км від селища. Досить простий, як і більшість місцевих пляжів: піщаний берег, інфраструктура відсутня – немає ні кабінок для перевдягання, ні туалетів, є лише будка рятувальників, які влітку перебувають там обов’язково.

Ще одне популярне містечко неподалік – Фанор. Облаштований він так само, як і попередній пляж, але туди можна доїхати автобусом. Щоправда, від зупинки до узбережжя доведеться пройти пішки. Адміністрація нашого готелю попередила, що там є небезпечні ділянки, на яких бувають хиткі піски, тому перед тим, як заходити у воду, не зайве уточнити у персоналу, де це робити дозволено.

В другій частині статті розповім про найкращий пляж графства Клер за версією Tripadvisor.

  Ми прибули саме після вечері (у місцях розселення час харчування суворо регламентований). Але нас все одно нагодували. Ідемо детальніше розглядати номер. Коли нам запропонували жити тут, ми загуглили, що це за місце, де воно розташоване та опис взагалі. Скажу вам чесно, до прийому українців кімнати були розкішнішими. На сайті були фотографії номера з двоспальним ліжком, тумбочками, світильниками – все виглядало так затишно. А за фактом – верхнє освітлення є тільки у ванній та коридорчику (у самому номері торшер та бра, так що вічна напівтемрява), 2 двоповерхові ліжка: двоспальне внизу, односпальне місце на другому ярусі. Якщо дертися нагору, відчуття як у поїзді. Але не можу скаржитися: нам тут нічого не винні, але дають. Є чайник, фен і wi-fi. За кілька місяців встановили плазмові телевізори зі смарт-тв. Опалення потрібно включати самостійно, але в нас в основному працював обігрів лише у ванній кімнаті, в самій кімнаті було тепло. У зоні загального доступу є праска, пилососи, а також пральня. У міру заселення та постійних сварок у чаті готелю через вчасно не витягнуту білизну адміністрація придбала додаткові пральні та сушильні машини.

Трохи важко було пристосуватися до режиму: харчування в строго відведений час, їжу в номер брати не можна, тобто доводиться йти і їсти, навіть якщо не голодний, бо потім нічого не буде. Холодильників у номерах тоді не було, їх встановили за 3 місяці після нашого приїзду. Тобто щось купити теж не варіант – нема де зберігати. Магазин закривається рано – о 19:00, взимку і в неділю того раніше. У закладах кухня працює до 20:00. Єдиний порятунок “Mr. Kebab – фастфуд, в якому до опівночі можна поживитися шкідливою, але смачною їжею.

Харчування в нашому готелі було безкоштовне, хоча в деяких готелях почали вводити оплату у розмірі 10€ з дорослого та 5€ з дитини на добу. Меню було різноманітне (за винятком сніданків), але щотижня повторювалося. Іноді нас тішили ірландським рибним супом (чаудером), мідіями чи міксом червоної та білої риби у соусі, мексиканською кухнею.

У ресторані готелю, який зараз виконує функції їдальні, завжди доступний окріп, холодна питна вода, інгредієнти для гарячих напоїв, молоко. Вдень на барній стійці можна взяти прохолодні напої та лід. По буднях постояльці збираються в ресторані не лише заради трапези, а й на уроки англійської, організовані урядом. На другому поверсі кімната відпочинку з диванами та кріслами та великим телевізором, на першому поверсі обладнана міні-ігрова для дітей.

На території є дитячий майданчик та парковка з велосипедами, пожертвуваними місцевою спільнотою. Щоправда, більшість із них зламана від відсутності належного догляду та неакуратної експлуатації українцями.

Колись у готелі була СПА-зона, але зараз це теж житлова площа: там обладнано кімнати на кшталт хостелу, які розділені перегородками. Хтось досить довго живе там, комусь щастить (в основному сім’ям з дітьми) і їх переселяють у номери.

Взагалі життя там нагадувало мурашник, де всі один одного знають. Велика кількість людей з одного боку втомлює, а з іншого – це весело. Коли ми переїхали в окремий будинок, перший час цієї навіть сумували за цією метушнею.