Отже, знайомтеся – пляж Баллібаніон у графстві Керрі (розташування за посиланням). Він відзначений “Блакитним прапором”, яким підтверджує екологічну чистоту водойми та її відповідність високим стандартам якості. Тут справді дуже чисто: прозора вода, золотистий пісок, не забруднений сміттям. Ідеальне поєднання комфортних умов з красивими природними пейзажами. Ну, наскільки взагалі можна говорити про комфортабельність у контексті ірландських пляжів. Так, тут немає лежаків і парасольок, якщо так уже необхідно, потрібно купувати та привозити із собою. Не носять холодні напої та перекушування. Але є все необхідне: роздягальні, туалети, пляжний душ, рятувальники. У межах пішої доступності є дитячий майданчик та кілька кафе та пабів. Звичайно, щоб потрапити туди, доведеться піднятися вгору, але воно того варте: з пагорба відкривається мальовнича панорама на океан. Водна гладь блищить на сонці і складається враження, ніби ми на тропічному узбережжі. Тут навіть обрій виглядає якось інакше: далі, чи що. В Ірландії взагалі небо сприймається по-іншому, воно ніби нижче: іноді хмари немов лежать прямо на верхівках пагорбів.

Сам пляж розділений на дві частини скелею, де знаходяться руїни замку. Колись вони ділилися ще й за гендерною ознакою – один пляж призначався для жінок та дітей, другий – для чоловіків, тому й називаються відповідно Жіночий та Чоловічий. Вони розташовані біля підніжжя вкритого зеленню пагорба і захищені з обох боків скелястими виступами, тому утворюється безвітряна бухта. На схилах пагорба іноді можна побачити дітей, які з’їжджають вниз по траві приблизно як наші діти катаються взимку по засніжених гірках. Ще мене заінтригували візерунки на піску (шкодую, що не запитала про їхнє призначення): їх видно зверху і спеціально навчена людина час від часу коригує малюнок, щоб він залишався чітким.

Насамперед я пішла спробувати воду, щоб розуміти, чи зможу я взагалі до неї увійти. Виявилася дуже холодною, близько 15 ºС. Після приблизно годинного лежання та прогулянки за кавою вона мені вже не здавалася такою вже крижаною. Мені трохи страшно було купатися – раніше читала, що там потонули люди. В Ірландії взагалі дуже підступні прибережні води: підводні течії, хиткі піски та інші небезпеки чатують на кожному кроці. Вже мовчу про медуз, якими була густо усіяна берегова лінія. Але скрізь встановлені прапорці, які відзначають дозволені для купання ділянки, а на воді чергують рятувальники, які стежать, щоб цей кордон не перетинався. Спочатку я не збиралася занурюватися, але були хвилі і так вийшло, що чутливі до холоду ділянки тіла були оббризкані, так що втрачати вже не було чого. Зайнялася своєю улюбленою активністю на морі – ловити хвилю. Щоправда, кілька разів мене накрило з головою, але було весело. Якісь емоції з дитинства переповнюють у такі моменти. Усього дві речі викликають у мене такий радісний стан – море та свіжий сніг. Та й взагалі досить незвичайне почуття, коли відчувається поперемінний контраст між прохолодою води та спекотним сонячним промінням. Така незрівнянна легкість потім відчувається в тілі.

Окремо хочеться відзначити вражаючі ландшафти: вони не обмежуються видами, притаманними кожному узбережжю. Тут дуже гарні скелі: та, що поділяє пляжі, має химерний рельєф, але місцями густо вкрита смарагдовою травою. На самому верху можна побачити залишки замку, що збереглися. А напроти живописні різнобарвні печери, в яких можна сховатися від спеки – усередині досить прохолодно, а зі склепінь стікає вода.

Нажаль, камера не здатна передати всю ту красу, яка відкривається погляду. Або ж то я настільки аматор ?