Близько 3 тисячі років тому тут виникло перше поселення, яке розвивалося та згодом доповнилося монастирськими комплексами, датованими V століттям. У ІХ столітті місцевість захопили вікінги. Вони заклали тут у 812 році колонію, що стала Лімеріком. У 977 р. правитель вікінгів Івар загинув і місто перейшло у владу короля Мунстера Бріана Бору. 1173 ознаменувався вторгненням нормандців. Імператор здав місто, попередньо спаливши його вщент, так що загарбникам довелося відновлювати його практично з нуля. А ще Лімерік був столицею однойменної самопроголошеної радянської республіки. Цілих 12 днів, з 15 по 27 квітня 1919 року. А справа була така: цим подіям передували революції та національні визвольні рухи, метою яких була незалежність Ірландії від Британської Корони. Але головним приводом став арешт Роберта Бірна, який працював телефоністом, а у вільний від роботи час перебував у ІРА (Ірландській Республіканській Армії). Його звільнили через присутність на похороні республіканського волонтера, а пізніше засудили до року ув’язнення та важких виправних робіт нібито під приводом незаконного володіння зброєю. У в’язниці він очолив рух за набуття статусу політв’язнів. Після початку репресій проти учасників цього руху він оголосив голодування та потрапив до медустанови, звідки його намагалися визволити соратники з ІРА. Щоправда, під час визвольної операції Роберта було вбито. Провести його в останній шлях вийшло близько 10 000 чоловік, через це влада ввела військовий стан, основним атрибутом якого була необхідність пред’являти перепустку для вільного пересування містом. Робітникам, які перебували в республіканських організаціях, було неможливо отримати цей дозвіл і, відповідно, було неможливо потрапити свої робочі місця, оскільки для цього потрібно було пройти чотири (!) пропускних пункти. Рада профспілок Лімерика оголосила загальний страйк 14 квітня. Оскільки обмеження вдарили не лише по робітникам, а й по роботодавцям, останні підтримали протест. Вже наступного дня страйковий комітет отримав повноваження, організував розподіл продуктів, зайнявся регулюванням цін (які знизилися вдвічі порівняно із звичайними), почав друкувати власні гроші та випускати газети, які закликали до повсюдного страйку в масштабах держави. Британський уряд усвідомив наслідки та пішов на поступки, запропонувавши зняти обмежувальні заходи в обмін на припинення страйків. Страйком спочатку вагався, але в результаті погодився на ці умови.

Але це вже стало історією, а мені хотілося б розповісти про місця, де ми побували. Нашу екскурсійну вилазку ми почали, звичайно, з центральної вулиці (туди прибуває наш автобус). Взагалі спочатку ми йшли до замку короля Джона, але дорогою побачили собор Святої Марії, тому вирішили відвідати і його теж. Ми підійшли на ресепшн із наміром купити вхідні квитки. Співробітник запитав, чи не з України ми часом. Виявилося, що українцям вхід безкоштовний, також нам видали інформаційні буклети українською мовою. Історія собору налічує понад 850 років – він був побудований у далекому 1168 році. Вражає внутрішнє оздоблення, зокрема вітражі, що зображують різні біблійні сцени. Що цікаво, склепіння храму навіть старше за фундамент (так написано у брошурі). Над ними розташована галерея, де знаходилися келії ченців. А стелі збудовані з деревини дубів із лісу Кретлоу: вони також були використані для будівництва Вестмінстерського Собору в Лондоні та королівського палацу в Амстердамі. В одній зі стін можна помітити отвір – це віконце для прокажених. За часів Середньовіччя хворим на цю недугу не дозволялося заходити до церкви, щоб не спровокувати зараження здорових парафіян, тому було знайдено таке ось рішення, щоб вони теж могли відвідувати богослужіння та причащатися.

Далі вирушили за планом – у замок. Його спорудили в 1210 за наказом короля Джона (він же Іоанн Безземельний). Це був англійський правитель, який, до речі, також був братом короля Річарда Левине Серце. В Ірландії Іван був у статусі загарбника і прагнув розширити свої володіння. Отже вибір місця для будівництва був не випадковий – з Королівського острова чудово проглядаються околиці, а кам’янисті ґрунти на березі річки надійно захищають від можливих підкопів. Задовго до появи фортеці це місце вже було заселене – вікінги заснували тут поселення понад 1000 років тому. Про це свідчать елементи їхнього житла та інші артефакти, знайдені на території замку.

Окрім екскурсій та огляду визначних пам’яток тут можна буде взяти участь у різних активностях того часу, наприклад, покататися на середньовічних гойдалках, постріляти з лука, пограти у перетягування каната чи метання підкови. На жаль, під час нашого візиту ці заходи були ще недоступними.

Оскільки замок замислювався як оборонна споруда, його стіни пережили кілька облог і цілком закономірно пізнали суттєві руйнування. Згодом все було реконструйовано, але й зараз там залишились ділянки, де можна побачити первісні фрагменти.

На цих вуличках, у будинках та закладах прямо поринаєш у минуле, настільки якісно все стилізовано під старовину, причому з урахуванням різних часових епох. Доповнюють відповідність костюми тих років, у які одягнені працівники. І хоча замок неодноразово зазнавав реставрації, деякі предмети інтер’єру датуються XV-XVI століттями. Бажано їхати туди в погожий день, інакше дощ та вітер можуть затьмарити враження.

Відразу після виходу на територію комплексу ми опиняємося біля загону з козами та чарівними маленькими козенятами, далі йдуть будиночки та технічні споруди з меблями, обладнанням та начиннями тих років: будинок рибалки, кузня, житла простих селян. Також можна заглянути на експозицію, де представлені костюми, фотографії та демонструється фільм про проведення банкетів. До речі, приблизно за €50 після 17:30 можна побувати на цьому святкуванні, що супроводжується музикою, піснями та танцями, та скуштувати традиційні страви. Я збираюся спробувати цей формат наступного разу, зараз це був спонтанний захід. Потрібно було готуватися заздалегідь та забронювати нічліг.

У самому замку кілька поверхів, піднятися на які можна різними сходами. Там можна заглянути в покої, відвідати банкетний зал, а потім опинитися на оглядовому майданчику з видом на річку та інші околиці. Також можна зайти до кімнат, де мешкали жителі замку. Одна з них, зважаючи на все, раніше належала мисливцеві – про це свідчить опудало зайця на одній з кушеток.

Далі ми пройшли вулицями, заходячи до зустрічних будов. Там так чітко простежується еволюція житлових умов, залежно від рівня достатку. У міру просування будинки стають ширшими та вищими, причому зовні це непомітно. А всередині бачимо кімнати, схожі на горища, піднятися в які можна за допомогою приставних сходів.

Так ми виходимо на центральну вулицю, де зосереджені головні будівлі: школа зі шкільним стадіоном (який зараз перетворився на дитячий майданчик), обитель лікаря та за сумісництвом кабінет з усім інструментарієм та обладнанням того часу, заставний будинок, пошта, сувенірна крамниця, магазин солодощів, ательє, старовинний бар (але це лише експозиція) та паб зі стилізованим антуражем, де можна придбати різні напої.

Далі ми попрямували у бік ферми, де утримуються кролики, поні та кізочки. Кіз та коней навіть можна погладити. Звідти виходимо до ставка, прикрашеного казковими фігурками. Потім потрапляємо до просторого луки, на якому пасуться олені. Піднімаючись нагору, опиняємось на наступній локації – поряд з будинком Бунратті. Думаю, це найрозкішніше житло в маєтку, але на той момент половина кімнат була закрита на реконструкцію.

Вийшовши звідти, варто пройти в сад, який ніби зійшов зі сторінок «Аліси в країні чудес». Пройшовши через нього, можна потрапити до церкви, а ще до бібліотеки фей, де містяться книги заклинань, бажань та мрій. Звідти відкривається шлях до струмка з міні-водоспадом. Туристи часто пробираються через струмок у пошуках гарного виду. Будьте обережні – камені біля води можуть бути слизькими, а попереджувальні знаки говорять про те, що водойма досить глибока.

Ну а далі коло замкнулося і ми повернулися в серце селища – на вулицю, де розташовані магазини та заклади сфери послуг. Там можна влаштувати привал на літньому майданчику з лавами та столиками. Перекушування можна роздобути в кафе в селі або принести з собою.

Можна довго розповідати про це місце, супроводжуючи це все картинками, але, на жаль, жодна фотографія не здатна передати автентичність та неповторний колорит, що панують тут. Тому рекомендую побачити все на власні очі.

Wild Atlantic Way був запущений компанією Fáilte Ireland у 2014 році як перший туристичний маршрут країни.
Метою Wild Atlantic Way, що простягається на 2500 км, від Кінсейла у графстві Корк до півострова Інішоуен у графстві Донегол, є підвищення помітності західного узбережжя Ірландії на закордонних туристичних ринках.

Компанія заявляє, що туризм приносить населенню, розташованому вздовж маршруту, 3 мільярди євро на рік, що майже на 60% більше десяти років тому.
У минулому році Wild Atlantic Way відвідало майже на два мільйони більше туристів, ніж у 2013 році, що призвело до створення 35 000 робочих місць.

Взагалі існує кілька легенд, що розповідають, звідки взялося це свято і ким, власне, був Валентин Тернійський (достовірно відомо лише те, що він був римським священиком, який жив у III столітті н.е.). І відносяться вони до епохи Стародавнього Риму.

Перша легенда (найпоширеніша) говорить, що Валентин був чуйною і доброю людиною, яка всіляко прагнула допомогти закоханим: проводила обряди вінчання, сприяла написанню любовних послань, мирила тих, хто перебуває в сварці. Однак робив він це у воєнний час, що не влаштовувало імператора Клавдія II, який вважав, що одруження погано впливає на військові якості та заборонив одруження для легіонерів. Тому Валентин проводив церемонії таємно і, коли про це стало відомо, його кинули до в’язниці чекати на виконання вироку – страти. Там він зустрів дочку тюремника (за однією з версій, вона була глухою, за іншою – сліпою). Він зцілив дівчину, а перед тим, як його повели на ешафот, залишив їй послання з простим підписом “Твій Валентин”. Саме ця записка і трансформувалася згодом у валентинки. А дата святкування – не що інше, як день, коли святий був страчений.

Згідно з другим переказом, св.Валентин був римським патрицієм, який не тільки сповідував християнську віру, а й звертав до неї свою прислугу, для якої це могло закінчитися дуже сумно: їх заарештували та засудили до смерті. Самого патриція, втім, не чіпали з поваги до соціального стану. Він вирішив підтримати своїх підданих, відправивши арештантам червоне серце – послання, що символізує любов до Господа. А в день страти, як людина благородна і жертовна, він запропонував обміняти своє життя на свободу його вірних слуг.

Третя версія сягає корінням у часи язичництва і пов’язана з прославленням весни та родючості: 15 лютого римляни святкували луперкалії, вшановуючи при цьому бога Фавна. Народ молився про примноження худоби та про те, щоб на стада не нападали вовки. Не обходилося і без жертвопринесення козла, зі шкіри якого попередньо виготовлялися тонкі довгі ремені “фебруа” (саме вони дали назву місяцю). Цими ременями потрібно було шмагати перехожих: вважалося, що ритуал допомагає залучити удачу, сприяє появі міцного потомства, а жінкам полегшує пологи. А оскільки покровитель святкування Фавн був далеко не взірцем моралі та цнотливості, такі фестивалі супроводжувалися оргіями та вседозволеністю. До речі, аналогічні ритуальні ігри існували і в античних греків і звалися Панургії (на честь Пана). Але не так просто викорінити язичницькі звичаї, тому з приходом християнства їх спробували втиснути в рамки пристойності. Тут і прийшла на допомогу легенда про св.Валентина, яка подарувала світові свято кохання саме у тому форматі, в якому воно відоме нам донині.

До чого тут Ірландія, запитаєте ви? Це й несподівано – саме тут св. Валентин знайшов останній притулок. Папа Григорій XVI в 1826 подарував ірландському священикові Джону Спратту мощі святого. Вони зберігаються у невеликому саркофазі в Кармелітській церкві, яка знаходиться у Дубліні на вулиці Уайтфрайар. Пари, які люблять одне одного, приходять туди отримати благословення, а в День усіх закоханих там можна освятити обручки під час спеціальної церемонії.

До речі, Валентин – не єдиний святий, останки якого покояться на Смарагдовому острові, але про це я розповім в окремому матеріалі.

Країна середньовічних замків, лепреконів, вічнозелених лук і безмежних океанських просторів також славиться багатьма унікальними місцями, які рекомендується відвідати. Сама я, на жаль, поки що бачила не всі з них, але це справа наживна. Не знаю, коли зможу повернутися додому, але, думаю, ще встигну заповнити прогалини у знайомстві з Ірландією. Отже, ось він, список, складений досвідченими мандрівниками:

1. Замок Бунратті. Незабаром опублікую статтю про власну поїздку сюди, але поки що короткий огляд. Це цілий комплекс, в якому, крім замку, знаходиться ціле село. У внутрішньому оздобленні будинків донині збереглися меблі та начиння, що дійшли до нас з XV-XVI століття. Там дуже точно передано атмосферу ірландського житла на той час, а саме поселення настільки автентичне, що відчуваєш себе мандрівником у часі.
2. Утеси Мохер. Що сказати, захоплююче та величне видовище, прочитати про нього докладніше і побачити ці чудові види можна за посиланням. Але я раджу побачити їх на власні очі – фото, на жаль, не здатне передати масштаб панорами, що відкривається. Мохери навіть номінувалися на “Сім нових чудес природи”. Туристичним це місце стало ще в XIX столітті – саме тоді Корнеліус О’Брайан побудував на скелі вежу, оснащену оглядовим майданчиком, і почав запрошувати своїх фавориток насолоджуватися природною красою. Зараз там працює сучасний туристичний центр, стилізований під печеру в пагорбі, а дістатись можна автобусом – туди ходить кілька туристичних маршрутів. А після появи у фільмі “Гаррі Поттер і напівкровний принц” потоки охочих побачити грандіозні скелі зросло.
3. Національний парк Буррен. Саме слово “Burren” у перекладі означає “місце каміння”, отже пам’ятка є кам’яне плато з борознами з вапняку химерної форми. Раніше тут були морські простори, про що нагадують корали, які можна зустріти серед каміння.
4. Кільце Керрі. Це зовсім не ювелірна прикраса якоїсь жінки, а популярний туристичний маршрут на півострові Айверах. Виконати його можна різними способами: на автомобілі, велосипеді і навіть пішки, а точкою старту краще призначити містечко Кілларні. Просуваючись уздовж узбережжя, можна насолодитися видами озера Лоуер-Лейк, Національного парку та приголомшливими краєвидами Атлантики.
5. Озеро Лох-Корріб. А точніше велика рибалка, яка проходить тут у травні під час святкування Мейфлай. Згідно з традицією, ірландці масово приїжджають сюди, щоб взяти участь у лові форелі на мух у якості наживки. У цей час місцеві жителі діляться на 2 співіснуючі табори: одні перетворюються на рибалок, а друга частина населення продає туристам комах. Але й в інший час можна знайти заняття собі до душі: відвідати старовинні руїни, поспостерігати за поведінкою диких пернатих у природних умовах або насолодитися видами самої водойми, яка має глибину 10 м і з’явилася на місці льодовика.
6. Скелліг-Майкл. Це безлюдний (у наш час) острів, на якому знаходиться стародавній монастир, заснований у далекому VI столітті святим Фіонаном – так свідчить легенда. Старовинна обитель ченців своєю формою нагадує бджолиний вулик. Ви могли бачити його в епізодах саги “Зоряні війни” – саме тут ховався від світу Люк Скайуокер у фільмі “Пробудження сили”. Тут же знімалися “Останні джедаї”. Потрапити на острів можна виключно в судноплавний період, а щоб побачити поблизу легендарну будову, доведеться пройти шлях вгору крутою стежкою. Окрім монастиря тут знаходиться маяк, а населення становлять численні птахи.
7. Церква, що стрибає. Jumping Church розташована поблизу міста Арді. Своєю назвою вона завдячує розповідам місцевих жителів про єдину вцілілу стіну зруйнованої старовинної церкви, яка нібито змістилася приблизно на метр від місця, де спочатку була збудована. Ірландці пояснюють феномен стіни Кілдемок древнім помахом чарівної палички.
8. Ньюгрейндж. Це одна з найстаріших культових споруд на планеті – її вік становить понад 5 тисячоліть. Його звели приблизно 2500 років до нашої ери в долині річки Бойн за 40,2 км від сучасного Дубліна. Вчені досі гадають, за допомогою яких технологій вдалося побудувати такий унікальний мегалітичний комплекс. Справа в тому, що при будівництві був врахований хід Сонця по небосхилу, і раз на рік (а саме під час зимового сонцестояння) через віконце приблизно в 19 см завширшки проникає сонячне проміння, яке досягає дальньої кімнати кургану. Видовище доступне всього 20 хвилин, тому побачити його – величезний успіх: кількість заявок перевищує 30 000 – це тільки за офіційними даними! – а всередину пускають лише 50 щасливчиків. Які згодом розповідають, що в цей момент помешкання виглядає так, ніби залите полум’ям, а на його стінах підсвічуються таємничі стародавні символи.
9. Чарлівільський замок. Він датується приблизно VI століттям, проте згодом неодноразово зазнавав реконструкції. Давним-давно тут коронували монархів, що належать до роду Стюартів. Але це не єдина причина, через яку сюди їдуть туристи: за переказами, на цьому місці розташовувався некрополь кельтів, на останках якого й спорудили замок, тож тепер його підземелля (в яких, до речі, були тортурові) та анфілади населені привидами. Наприклад, там мешкає примара Харрієт – дочки власника, яка загинула, впавши зі сходів. Вона назавжди залишилася там – іноді всередині чути її спів та дитячий сміх.
10. Абатство Конг. У самому селі Конг знаходиться готель, на місці якого раніше був замок Ешфорд. Але головна пам’ятка – руїни Абатства, датовані XI століттям н.е., перший камінь якого було закладено св. Фехіном ще у VI столітті. Ходять чутки, що тут і зараз, після відходу ченців, є жителі. Але не звичайні, а істинно ірландські чарівні істоти: лепрекони, ельфи та баньші.