Приїхала забирати, з розмови з учителькою з’ясувалося, що він стрибав на батуті, невдало приземлився і тепер пошкоджене місце набрякло і треба їхати до лікарні на рентген, щоб виключити перелом. Згадала, як я ходила до місцевого медичного центру за направленням і мені сказали повертатися через 2 тижні, бо зараз лікар зайнятий. Запитала, де можуть прийняти сьогодні, мене забезпечили адресою лікарні неподалік. Чесно кажучи, я чекала, що ми там застрягнемо на весь день, якщо не довше. Підійшла на ресепшн, записалася на прийом, нас відправили до зали очікування чекати, коли викличуть. Напрочуд, це сталося приблизно через 5 хвилин очікування. Вийшла медсестра та проводила до палати приймального відділення, подивилася, як пацієнт скаче на одній нозі, спираючись на батьківське плече, та про всяк випадок принесла милиці (на щастя, не знадобилися). Уклали його на кушетку, наказали чекати. Лікар підійшов ще хвилин за 10 (ще один приємний сюрприз), зрозумів, що ми з України та перелякані, тому опитування проводив максимально простими словами. На інтуїтивному рівні його змогла б зрозуміти навіть людина, яка не володіє англійською. Пропальпував, порозпитував, сказав, що ніби просто підвернув ногу, але треба переконатися, тому зараз приїде крісло-каталка, щоб відвезти хворого на рентген. Я спочатку з ними пішла, потім повернулася до палати забрати сумку. На мою думку, колектив робив ставки – як тільки я повернула в коридор, почула, як медсестра сказала: “За сумочкою повертається”, а коли я опинилася в зоні видимості, пролунало: “Я ж говорила!”

Загалом усе обійшлося, з чим лікар нас і привітав. Запропонував болезаспокійливе, пояснив, як розминати суглоб, порадив тимчасово утриматися від бігу та стрибків (тим більше на батуті) та відпустив. Грошей не взяли, поштою рахунок поки не приходив (пройшло майже 2 тижні). Найімовірніше, вартість медичних послуг покриває страховка. Загалом у клініці провели годину – півтори.

Але потім ми переїхали і ось тут відчули справжню ірландську вимову у всій красі. Адже тільки почали звикати. Самі ірландці жартують: “Ми говоримо приблизно так: “Брвгдрли”. Причому я з часом усвідомила, що намагатися говорити розбірливо – велика помилка, тут вже настає їх черга перепитувати. А от якщо скажеш швидко, проковтнувши половину звуків – їм усе зрозуміло. Парадокс та й годі. Якщо замість потрібного слова використовувати його синонім, вони не зрозуміють, про що ти говориш, навіть у контексті. Також і з наголосами. Для мене це дещо дивно: я навчалася на філологічному факультеті та маю певний досвід спілкування з іноземцями, тільки з тією різницею, що вони розмовляли чужою мовою, а я з позиції носія. І зазвичай ми їх розуміли, навіть якщо вони плутали слова, закінчення та вимову. Лише одного разу був казус: студентка з Китаю попросила сказати їй “англійський предог”. Ми всією групою почали дружно перераховувати відомі нам прийменники, а вона запитала, скільки коштує і де купити. У результаті з’ясувалося, що вона мала на увазі собаку породи англійський бульдог. Дивно, але перукар мене розуміє без проблем, і підказує, яке слово було б правильно вжити. Щоправда, вона з Алжиру, але вже багато років мешкає в Ірландії. За її словами, сама через це пройшла.

Але в чомусь виявилося легше: у розмовній мові вони рідко задіють всю цю різноманітність часів, які ми так старанно вчилися розрізняти: зазвичай користуються Past, Present та Future Simple. В універі викладачі казали, що нас не зрозуміють, якщо ми не будемо використовувати зворотний порядок слів при побудові запитання. Добре розуміють за допомогою інтонації, навіть самі інколи так роблять.

З іншого боку, є один важливий плюс перед тими ж американцями, але це більше через менталітет. Як каже один мій друг, який побував у Штатах, там треба говорити швидко, інакше поки ти підбираєш слова і думаєш, як правильно з точки зору граматики, співрозмовник уже пішов. Час – гроші, ніколи чекати. Тут по-іншому – ірландець залишиться поруч і спробує допомогти згадати слово, що вилетіло з голови, іноді невпопад закінчуючи за тебе речення.