От ми й приїхали. Ось він, Балівон – курортне село, яке ніби зійшло зі сторінок туристичних проспектів. Нарешті ми піднімаємося з валізами на другий поверх – привіт, наш новий тимчасовий будинок! У сітівесті нам говорили, що це на пару днів, може, тижнів – наступного дня довгожителі готелю просвітили: інших варіантів не буде, не влаштовує – шукайте самі, але не факт, що знайдете (є деякі складнощі, розповім докладніше в окремій статті про житло).
Ми прибули саме після вечері (у місцях розселення час харчування суворо регламентований). Але нас все одно нагодували. Ідемо детальніше розглядати номер. Коли нам запропонували жити тут, ми загуглили, що це за місце, де воно розташоване та опис взагалі. Скажу вам чесно, до прийому українців кімнати були розкішнішими. На сайті були фотографії номера з двоспальним ліжком, тумбочками, світильниками – все виглядало так затишно. А за фактом – верхнє освітлення є тільки у ванній та коридорчику (у самому номері торшер та бра, так що вічна напівтемрява), 2 двоповерхові ліжка: двоспальне внизу, односпальне місце на другому ярусі. Якщо дертися нагору, відчуття як у поїзді. Але не можу скаржитися: нам тут нічого не винні, але дають. Є чайник, фен і wi-fi. За кілька місяців встановили плазмові телевізори зі смарт-тв. Опалення потрібно включати самостійно, але в нас в основному працював обігрів лише у ванній кімнаті, в самій кімнаті було тепло. У зоні загального доступу є праска, пилососи, а також пральня. У міру заселення та постійних сварок у чаті готелю через вчасно не витягнуту білизну адміністрація придбала додаткові пральні та сушильні машини.
Трохи важко було пристосуватися до режиму: харчування в строго відведений час, їжу в номер брати не можна, тобто доводиться йти і їсти, навіть якщо не голодний, бо потім нічого не буде. Холодильників у номерах тоді не було, їх встановили за 3 місяці після нашого приїзду. Тобто щось купити теж не варіант – нема де зберігати. Магазин закривається рано – о 19:00, взимку і в неділю того раніше. У закладах кухня працює до 20:00. Єдиний порятунок “Mr. Kebab – фастфуд, в якому до опівночі можна поживитися шкідливою, але смачною їжею.
Харчування в нашому готелі було безкоштовне, хоча в деяких готелях почали вводити оплату у розмірі 10€ з дорослого та 5€ з дитини на добу. Меню було різноманітне (за винятком сніданків), але щотижня повторювалося. Іноді нас тішили ірландським рибним супом (чаудером), мідіями чи міксом червоної та білої риби у соусі, мексиканською кухнею.
У ресторані готелю, який зараз виконує функції їдальні, завжди доступний окріп, холодна питна вода, інгредієнти для гарячих напоїв, молоко. Вдень на барній стійці можна взяти прохолодні напої та лід. По буднях постояльці збираються в ресторані не лише заради трапези, а й на уроки англійської, організовані урядом. На другому поверсі кімната відпочинку з диванами та кріслами та великим телевізором, на першому поверсі обладнана міні-ігрова для дітей.
На території є дитячий майданчик та парковка з велосипедами, пожертвуваними місцевою спільнотою. Щоправда, більшість із них зламана від відсутності належного догляду та неакуратної експлуатації українцями.
Колись у готелі була СПА-зона, але зараз це теж житлова площа: там обладнано кімнати на кшталт хостелу, які розділені перегородками. Хтось досить довго живе там, комусь щастить (в основному сім’ям з дітьми) і їх переселяють у номери.
Взагалі життя там нагадувало мурашник, де всі один одного знають. Велика кількість людей з одного боку втомлює, а з іншого – це весело. Коли ми переїхали в окремий будинок, перший час цієї навіть сумували за цією метушнею.
