Ірландська легенда оповідає про коваля та за сумісництвом пияку на прізвисько Скупий Джек. Я коротко згадувала про неї в першій частині матеріалу про Хелловін, тепер, як і обіцяла, розповім більш повний варіант. Отже, справа була напередодні Дня Усіх Святих. Джек сидів у пабі, випивав, і тут його помітив сам диявол. І захотів отримати такий взірець до своєї колекції грішних душ. І Джек навіть погодився, але з умовою: насамкінець він попросив кухоль елю. Оскільки у нечистого грошей не було, коваль умовив його перетворитися на шестипенсовик, а після метаморфози засунув монетку собі в кишеню, в якій носив хрестик зі срібла. Чорту таке сусідство, само собою, було зовсім не до смаку і навіть болісно, тож хитрий ірландець почав торгуватися зі своїм бранцем. І виторгував додаткові 10 років. Протягом цього терміну диявол його не турбував, але настав час розплати. Коли прийшла пора віддавати борги, Джек вигадав чергову хитрість: навіть смертникам належить останнє прохання. “Так хочеться яблучко, ось із цього дерева, – сказав Джек. – Дістань його, будь ласка, не можу померти, не покуштувавши його. Я тебе навіть підсаджу, лізь мені на плечі” (ну чи якось так). І ось диявол видерся, а наш пройдисвіт узяв та й надряпав хрест на стовбурі яблуні. Щоб вибратися з нової пастки, повелителю пекла довелося знову йти на поступки (тут версії розходяться: чи він мав залишити Джека в спокої назавжди, чи ще на +10 років, але коваль помер раніше). Але всі ми в цьому світі лише гості, а тому й герой цієї легенди зазнав смерті. Бог відмовив йому у виді на проживання в раю, аж надто гріховне земне життя він вів. Але й у пеклі його не прийняли: може, тому що диявол обіцяв його не чіпати і тримав слово, а може просто не схотів зв’язуватися втретє (і терпіти його цілу вічність). У результаті відправили його туди, звідки прийшов. Темрява навколо була непроглядна і Джек попросив якесь джерело світла, щоб висвітлювати собі шлях. Лукавий зачерпнув жар із пекельного багаття і віддав його ірландцеві. Який мав із собою ріпу. Він вирізав з овочу м’якоть і вставив усередину вугілля (тут теж є розбіжності, навіщо він це зробив – щоб пальці не палило або щоб вітром не задуло). Так він і блукає зі своїм ліхтарем, чекаючи Судного дня.
А, чому все ж таки гарбуз. Тут все зрозуміло – іммігранти з Ірландії перебралися в Америку (в якій і виростав цей плід), привезли свої традиції, свята, легенди. Виявилося, що світильник із гарбуза вирізати простіше, ніж із ріпи, та й виглядає яскравіше.
