Я в одній із минулорічних статей розкритикувала українців, які скаржаться на нелюдські умови проживання, зокрема на цвіль. Каюся, була молода, дурна та недосвідчена, беру свої слова назад. Я тоді один раз спеціальним засобом стіни обробила (до речі, рекомендую захищати дихальну систему респіратором – була б щиро вдячна, якби мені цю мою пораду тоді хтось порадив: потім ще кілька днів почувала огидно). Та й на півроку ми забули про проблему. Але, як показав час, це не я така молодець – раз, і перемогла – це сезон слушний був: кінець квітня. Потім було тепло, іноді навіть посушливо. Але наступив жовтень з дощами, першими холодами, вогкістю. І грибок знову постукав у наш дім. Хоча ні, з’явився без стуку та з комфортом розмістився на раніше уподобаних місцях. Природно, насамперед ми взяли ганчірки та спецзасіб до рук і вступили у бій. Нерівний. Я так розумію, що ворог має властивість виробляти імунітет до даного виду впливу. Спочатку це були сірі крапки на шпалерах, потім трансформувалися в нові види. Ну або пліснява намагалася вразити мене своєю красою та різноманітністю: сірий колір залишався домінуючим, але був розбавлений акцентами. Повсюдно з’являлися зелені, чорні, рожеві ділянки, навіть білі та пухнасті (нажаль, не здогадалася сфотографувати, тож довелося використати знімок з просторів Інтернету). І з кожною обробкою скорочувався час до нашої нової зустрічі. До січня воно просто розросталося за тиждень і ставало ще пишнішим. Покриття стін страждало більше, ніж винуватець даних маніпуляцій. Фарба просто обсипалася клаптями на підлогу.
Подзвонили господині. Запитали дозволу пофарбувати стіни. Вона надіслала фахівця, той оглянув усе уважно та виніс вердикт: треба утеплювати зовні, але буде дуже дорого. Як тимчасове рішення запропонував встановити вентиляційні грати в кожній кімнаті. Встановили (щось із розряду “все чудесатіше та чудесатіше”): ми звикли, що їх шурупами прикручують, але ні – місцеві умільці прибили цвяхами. Через тиждень прийшов маляр. Спочатку наніс на пошкоджені ділянки (крім тих, що під ґратами вентиляції), антигрибкове покриття, потім пофарбував. Ми пропонували зробити за нашими українськими стандартами – зняти старі шпалери, обробити, пофарбувати. Але ні. Він підклеїв шпалери (які вже більше нагадують фанеру – стільки на них шарів фарби, що навіть цікаво, скільки вони ще зможуть витримати) і пофарбував їх ще раз. Лендледі сказала, що нам потрібно більше топити (хоча до цього говорила, що ми використовуємо котел надзвичайно марнотратно – цілих 5 годин на добу, при тому що вони включають його максимум на 2 години: 1 вранці та 1 увечері).
Пробувала я і лайфхак від ірландської господині. Вона радила поставити ємності із сіллю у кімнатах. Не працює. Можливо тому, що не уточнювався обсяг тари. Я розмістила по парі банок, а потрібно було відро, мабуть. Через кілька тижнів сіль під впливом вологи злиплася в непорушну структуру, а на її поверхні накопичилася вода (десь третина від загальної кількості абсорбенту).
Поки що все проходить нормально, щиро сподіваюся, що допомогли вищезазначені заходи. Але вже готуюся взяти на озброєння методи, якими поділився мій колега Андрій, який веде сайт із сімейства UArek Українці в Ізраїлі. Я думала, це тут у нас така напасть, бо вологість підвищена, будинки старі, фундаменту немає. Але, як виявилося, в ізраїльтян такі ж проблеми. Але у них хоч би кондиціонери є. І клімат тепліший. А у нас літо не поспішає починатися, якщо так і далі піде, доведеться вибирати осушувач повітря просто зараз.
