Відповідно до давньої традиції, датованої V століттям нашої ери, саме в цей день жінка може зробити шлюбну пропозицію чоловікові, який їй сподобався. І об’єкт зітхань не має права його відкинути (за винятком тих, хто вже заручений). Якщо він все ж таки відповідає відмовою, то йому доведеться виплатити штраф, нездійсненій нареченій: зазвичай це деяка грошова сума або оплата обновок.
Якщо вірити ірландському переказу, все почалося з того, що свята Бригітта поскаржилася святому Патріку на те, що багато дівчат в її монастирі відчувають нерозділене кохання та страждають від того, що громадські звичаї диктують терпляче чекати, поки чоловік не зробить пропозиції руки і серця. Жіноча ж ініціатива у відносинах заборонялася та вважалася недоречною. Патрік перейнявся співчуттям до нелегкої жіночої долі та дозволив жінкам самим вирішувати, за кого вийти заміж, але обмежив це право лише високосним роком (який згодом дуже скоротився до одного дня раз на 4 роки).
Є легенда, що у XIII столітті шотландські лорди навіть утвердили цей звичай на законодавчому рівні (щоправда, документальне підтвердження знайти так і не вдалося). А причиною цього стала загибель великої кількості лицарів під час численних воєн, турнірів та поєдинків. Дефіцит женихів, природно, викликав збільшення чисельності старих дів. Тому було вирішено один день раз на 4 роки дозволити жінкам діяти, а не чекати рішучих дій від потенційного кандидата у супутники життя. Згодом подібна практика поширилася і в інших країнах Європи.
