Не вдаватимуся в подробиці принад нашого переїзду, скажу тільки, що їхали ми через польський Жешув, звідти літаком до Дубліна. Ми прилетіли на католицький Великдень і боялися, що представники організацій допомоги біженцям можуть у цей день не працювати, а самі ми не зможемо винайняти житло у Дубліні хоча б на добу: у Польщі у нас був сумний досвід, коли ми прийшли на фуд-корт у торговому центрі пообідати, але не встигли зробити замовлення, як офіціантка зробила оголошення (природно, польською, так що ми нічого не зрозуміли), відвідувачі почали розходитись і всі кафе та магазини почали закриватися. На виході ми побачили все ще відкриту кав’ярню і рушили туди, але там можна було купити тільки морозиво, а українка, яка знаходилася в приміщенні, пояснила нам, що сьогодні напередодні Великодня і всі заклади закінчили роботу, а працівники вирушили додому прикрашати паски.
Але ось наш рейс приземлився, Ірландія зустріла нас своєю фірмовою погодою – вітром і дощем, що мрячить, але зате побоювання виявилися марними – до нас тут же підійшли волонтери і після проходження паспортного контролю та отримання багажу відвели всю групу в будівлю по сусідству, де нам оформили статус тимчасового захисту, видали сім-карти місцевого оператора та допомогли заповнити заяву на видачу PPS номера (аналог нашого ІПН). Далі на наданому організацією автобусі ми вирушили до CityWest. Там у конференц-центрі при готельному комплексі обладнано пункт тимчасового розселення зі стійками волонтерів, залом очікування, ігровою зоною для дітей. На території була веранда з видом на смарагдові луки та ставок з лебедями та іншими птахами. Також було організовано безкоштовне харчування – цілодобово можна було взяти гарячі напої, хот-доги, бутерброди чи суп. У виставковому залі були місця для сну: ліжка (не всім щастило спати в такій розкоші), мати та спальні мішки. Для маленьких дітей і громадян з особливими потребами можна було отримати ліжко, звернувшись до медичних працівників у медпункті, що знаходиться там же. Світло на ніч не вимикається, деяким щасливчикам удалося зайняти місця в окремих областях, обгороджених перегородками.
Сказали зайняти столик під відповідним номером та чекати, коли до нас підійдуть. Попередили, що це може статися у будь-який час доби, тож вирішили спати по черзі, щоб хтось завжди чергував. Відразу дали зрозуміти, що нам не варто розраховувати на житло у столиці чи хоча б передмісті, тож плани знайти роботу в Дубліні у сфері IT так і залишились планами. Нам спочатку запропонували переїзд в умови, схожі на CityWest: чи школу, чи спортзал, ми відмовилися. Кажуть, зараз після другої відмови від запропонованого розселення відправляють на самостійні пошуки. Погодилися на другий варіант – готель у невеликому курортному селі (близько 250 жителів) на березі Атлантичного океану. Тоді ще надавали трансфер, тому нас і ще кілька сімей посадили в автобус і ми вирушили зі східного узбережжя на західне. Дорога зайняла близько 3 годин, але надвечір у нас був окремий номер і відносно комфортні умови. Але докладніше про те, яке воно – життя в ірландському готелі, я розповім у наступній статті.
