У Дубліні поруч діючої пивоварні знаходиться музей Guinness Storehouse. Колись це був ферментаційний цех, але 1988 року завод переїхав, а цю будівлю було вирішено перетворити на визначну пам’ятку. Його особливість у тому, що це не експозиція, а ресторани та паби, в яких представлений сам пінний напій, виготовлені з нього продукти та традиційні страви ірландської кухні. Екскурсоводи проходять стажування на виробництві, тому знають на практиці про особливості пивоваріння. Крім того, Ви можете не тільки відвідати екскурсію, але й взяти участь у створенні стауту з дегустацією. Кажуть, що вироблений тут Гіннесс разюче відрізняється від того, який виготовляють за ліцензією. Все тому, що в його складі використовується вода з гірських озер, а також через відсутність транспортування: вона не найкраще впливає на пиво.

Сам музей є атріумом у формі пінти однойменного напою, по периметру якого розташовані сім поверхів. У центрі атріуму можна побачити копію того самого договору оренди за 45 фунтів на рік на 9000 років з підписом засновника компанії (цей же підпис красується на банці Guinness Draught в ірландському оформленні та на Hophouse 13). На першому поверсі можна дізнатися, які інгредієнти входять до складу легендарного портера і як відбувається його виготовлення, а також почути історію бренду та його творця. На решті поверхів представлені вінтажні фрагменти з рекламних кампаній бренду різних періодів, а також виставка, яка демонструє, наскільки важливо вживати алкоголь відповідально. Не полінуйтеся піднятися на останній поверх, в бар Gravity – там можна насолодитися панорамним видом Дубліна в поєднанні з пінтою Гіннесса, вартість якої входить в ціну вхідного квитка. Скуштувати найсмачнішого крафтового пива можна в експериментальному барі Guinness Open Gate Brewery: цей заклад унікальний тим, що представлений асортимент випускається лімітованими порціями.

Не пропустіть сувенірний магазин, де можна придбати саме пиво, посуд для нього, футболки та навіть м’ячі для гри в регбі з фірмовою символікою.

Музей відкритий для відвідувань щодня: з 10:00 до 17:00 по буднях, з 9:30 до 18:00 по суботах та з 9:30 до 17:00 по неділях, проте квитки краще бронювати завчасно через популярність цього місця серед туристів та місцевого населення. Тривалість екскурсії приблизно 1,5 години і за цей час Ви дізнаєтесь подробиці про найзнаменитіший стаут світу, навчитеся його правильно наливати та пити та навіть зможете отримати сертифікат, що підтверджує Вашу кваліфікацію у цьому питанні.

Візитна картка Гіннесса – пишна пінна шапка, з ніжною оксамитовою текстурою, що повільно осідає. Раніше цей ефект досягався змішуванням при розливі свіжого пива з відстояним. Однак у 1980-х компанія викликала фурор, розробивши азотну капсулу для банкових та бутильованих напоїв, яка дозволяла отримати в домашніх умовах стаут із такими ж характеристиками, як у пабі. Ця технологія у 1991 році перемогла у категорії Innovation (Technology) Королівської премії для підприємств, обігнавши навіть такий важливий для людства винахід, як інтернет.

Серед інших нагород бренду лише за 21 століття:

• Monde Selection – дві золоті медалі у 2007 та золото у 2008 для всієї лінійки;
• Putra Brand Awards – золото у 2013, срібло у 2014 та 2016, бронза у 2017;
• Приз Каннського фестивалю, яким було відзначено рекламний ролик у 2015;
• Beer Marketing Awards – гран-прі-2016.

Найпопулярніші сорти:

• Draught – міцність 4,2%. Гладкий смак розкривається відтінками кави, смаженого ячменю та димними нотками. Має тривалий шоколадний післясмак. Букет складається з нюансів шоколаду, горіхів, солоду та вершків. Гармонує зі стравами та закусками, приготованими на грилі.
• Foreign Extra Stout – за основу для цього стауту було взято рецепт портера, створеного самим Артуром Гіннессом у 1801 році. Міцність становить 7,5%, у композиції присутні ноти какао, шоколаду, кави та квітів, а смак доповнений відтінками тірамісу та лакриці.
• Original – 4,2-6%, з явною перевагою кавових, димних та шоколадних нот у поєднанні з ароматикою, наповненою фруктовими мотивами, які досягаються завдяки особливому штаму дріжджів.
• Dublin Porter – його рецепт також був натхненний записами творця бренду, зробленими ним ще 1796 року. Це напій кольору стиглої вишні з кремовою піною та міцністю всього 3,8%, зварений з американських сортів хмелю. Для щільного смаку характерні ноти інжиру, солодки та сухофруктів, а в ароматі виразно відчуваються відтінки карамелі, кави та чорносливу.

Для того, щоб Гіннесс розкрився повною мірою, недостатньо вибрати відповідний сорт, потрібно вміти його правильно наливати. Це цілий ритуал, але, як то кажуть, “хороші речі відбуваються з тими, хто вміє чекати”. Для початку потрібні правильні келихи – тюльпановидні, що розширюються у верхній частині, об’ємом у пінту. В ідеалі фірмові. Посудину слід тримати під кутом 45⁰ і в перший підхід наповнити до арфи (або на три чверті). Після чого дати напою постояти 119 секунд і потім наповнити келих до країв і можна насолоджуватися.

Ну і насамкінець кілька цікавих фактів про головного героя цієї статті:

• Щодня у світі випивається більше 10 мільйонів Guinness, причому Ірландія займає в цьому рейтингу лише третє місце, поступаючись Британії та Нігерії.
• Він низькокалорійний – всього 198 ккал за середньої калорійності пива в 250 ккал.
• У 1920-х рр. виробник провів рекламну кампанію, головним слоганом якої був “Гіннесс корисний для Вас”. Так ось вчені провели дослідження і на підставі їхніх результатів погодилися з цим твердженням. Вони заявляють, що у напої багато антиоксидантів, він мінімізує ризик серцевих нападів, збільшує кількість корисної мікрофлори кишечника, а в середині 20 століття навіть входив до офіційного раціону британських післяопераційних хворих та донорів. Напій навіть був рекомендований для вживання жінкам у період вагітності та лактації. У Камеруні стаут цієї марки можна купити в аптеці – це чудовий засіб для боротьби з малярією.
• Його офіційний колір – рубіновий. У цьому легко переконатись, якщо піднести наповнений келих до світла.
• Компанія була революційною не тільки в галузі пивоваріння, а й як роботодавець: ще в 1928 році робітникам надавали повне медобслуговування, гарантовані пенсії, стипендії, а також 2 пінти продукції на день. І зарплати у них були на 20% вищими, ніж у працівників в аналогічних умовах.
• Під час Великоднього повстання 1916 р. з обладнання броварні в Дубліні зібрали 4 броньовики. (Як-небудь я напишу докладніше про цю історичну подію, яка стала першим кроком до незалежності Ірландії).
• Арфа – символ Ірландської Республіки, саме вона зображена на гербі країни. Як товарний знак вона була зареєстрована як данина корінню. Тому спочатку уряд зіткнувся зі складнощами під час реєстрації державного символу. Але компроміс знайшли швидко: на логотипі Guinness музичний інструмент звернений праворуч, а в офіційній символіці – ліворуч.
• У Африці з метою просування продукту навіть було створено повнометражний фільм “Критичне призначення”, причому він демонструвався у кінотеатрах. Його сюжет про Майкла Пауера, журналіста, який вступив у протистояння з корумпованим політиком, щоб завадити йому витратити вкрадені кошти на купівлю зброї. А свою суперсилу герой отримував після вживання пінти Гіннесса.

Всесвітньо відоме пиво – теж спадщина Ірландії. Щоправда, коректніше називати його стаутом. Його творець – відомий ірландський діяч Артур Гіннесс (у першій частині статті я розповідала про нього та його внесок у розвиток країни). Отримавши від хрещеного батька спадщину в 100 фунтів стерлінгів, він заснував нині всесвітньо відому марку, до того ж започаткувавши династію бреверів. Ось як все починалося:

У ті часи робітничий клас віддавав перевагу віскі та джину, але Артур не любив високоградусні напої, тому зосередився на виготовленні чогось менш міцного. Він орендував завод у Лейксліпі та став виробляти ель. Оскільки справи йшли добре, через кілька років він залишив це підприємство молодшому брату Річардові та подався підкорювати столицю. Там бізнесмен оформив оренду занедбаної броварні “Ворота Святого Джеймса”. Договір було укладено за 45 фунтів на рік на 9000 років. До того ж сюди входив безкоштовний доступ до водопроводу. Спочатку це було невелике приміщення з набором необхідного обладнання, проте згодом виробництво розширилося настільки, що Гіннесс почав експортувати продукцію до Англії. Окрім того, асортимент доповнився портером. Напій з насиченим кольором і неповторним смаком настільки припав до смаку публіці, що його творець вирішив відмовитися від виробництва елю. Темне пиво з густою кремовою піною та характерним смаком обсмаженого ячменю справило революцію у сфері пивоваріння, витіснивши з ірландського ринку всіх імпортних виробників. Успіх був пов’язаний і з тим, що Артур трепетно ставився до якості води, що використовувалася, а ще інвестував гроші в науковий підхід: були розроблені та запатентовані рецепти використання інгредієнтів, виведений особливий штам дріжджів, який залишається незмінним і до цього дня. Культура цих дріжджів надійно захищена та зберігається у сейфі директора, щоб у разі знищення можна було її відтворити. На жаль, він не встиг за життя створити ті сорти, які ми знаємо і любимо зараз – це було досягнення його нащадків.

Після смерті засновника компанії вести сімейний бізнес продовжували його діти, передаючи справу своїм синам. Виробництво безперервно розвивалося, з’являлися нові сорти, покращувалася рецептура, зростали обсяги продажу. Онук Артура Бенджамін Лі зареєстрував товарний знак, який ми спостерігаємо і сьогодні – арфу, схожу на символ Ірландії, але звернену в інший бік. Завод “St. James`s Gate Brewery” до 1838 року став найбільшою пивоварнею в Ірландії, а до 1914 року – найбільшою компанією у своїй галузі у світі. До 1980-х років династія Гіннессів зберігала контроль над компанією, приблизно тоді ж вони викупили довгострокову оренду землі та води. Однак потім генеральним директором став не член сім’ї, а у 1997 році сталося злиття з Diaego Group.

Економічний успіх “Гіннесс” благотворно позначився на положенні Ірландії, оскільки компанія закуповує близько 75% ячменю, що вирощується в країні. І створює робочі місця, причому заводи діють у всьому світі. Щоправда, головний офіс зараз знаходиться у Лондоні.

Ця історія про те, що пробитися у вищий світ можна, навіть якщо твої предки – прості селяни. Родоначальник династії Артур Гіннесс народився в селі Селбрідж (графство Кілдер) в 1725 році. Його батько працював пивоваром у архієпископа Артура Прайса, який став хрещеним хлопчика. Після смерті священнослужителя у 1752 році хрещеник успадкував від нього 100 фунтів стерлінгів і вирішив вкласти ці гроші у справу (про це у другій частині статті, присвяченій безпосередньо бренду). Крім своїх заслуг як пивовар він відомий як меценат. Ходять легенди, що в Ірландії відсутні комунальні платежі на воду для всіх жителів (тарифи діють виключно для комерційних клієнтів), оскільки Гіннесс оплатив цей ресурс на 100 років уперед, а пізніше, коли уряд спробував запровадити платежі, почалися масові протести і керівництву країни довелося. відмовитись від цієї ідеї. Не знаю, правда це чи ні, я знайшла тільки інформацію про те, що Артур уклав договір на оренду пивоварні з безкоштовним доступом до водопроводу, а коли до нього надіслали судових приставів із вимогою почати за це платити, він вихопив у одного з них палицю і, не соромлячись у висловлюваннях, порадив відступити. У 1784 був підписаний договір, що передбачає додаткову оплату за воду в розмірі 10 фунтів на рік.

Зате достеменно відомо, що він займався благоустроєм культового парку Сент-Стивенс-Грін і перетворив його на місце громадського дозвілля. А ще він профінансував низку проектів соціального житла для мешканців Дубліна.

Що й казати, у світі навіть відзначався День Артура Гіннесса – з 2009 року кожен четвертий четвер вересня о 17:59 за Грінвічем люди збиралися в пабах, щоб підняти келих на згадку про цю дивовижну людину. У столиці цього дня у закладах виступали музиканти світового рівня (наприклад, U2), причому інформація, хто і де даватиме концерт, до останнього залишалася сюрпризом. Щоправда, наразі цю дату скасували.

Знаменита “Книга рекордів Гіннесса” теж названа на його честь, хоча і з’явилася через багато років після його смерті. Автором ідеї був виконавчий директор компанії Х’ю Бівер. Якось на полюванні йому не вдалося підстрелити іржанку і він посперечався, що цей птах – найшвидший з європейських пернатих. Але підтвердити свої слова не зміг – не було відповідних джерел, де можна уточнити інформацію. Так народилася думка створити авторитетне видання, яке могло б розсудити завсідників пабів – любителів різноманітних парі. До співпраці були залучені зоологи, ботаніки, фізіологи, метеорологи та інші вчені, тому зібрані факти мають наукове підтвердження. У серпні 1955 року книга побачила світ. Вона видається в 40 країнах і перекладена з англійської 37 мовами, а за популярністю поступається хіба що Біблії та Корану. Її екземпляри Бівер безкоштовно роздав пабам, щоб допомогти вирішити суперечки, які були у цих закладах нерідким явищем.

Справу батька продовжили троє з його синів, а кермо влади компанією прийняв його спадкоємець Артур II. На той час продажі становили 809 галонів на рік, а під кінець його керівництва зросли до 4 млн галонів, переживши навіть економічну кризу, спричинену наполеонівськими війнами. Однак Артур II не обмежувався лише пивоварінням: серед його регалій також президент торгової палати Дубліна, керуючий банком Ірландії, член товариства фермерів. Крім цього, на його рахунку спонсорство та піклування наступних організацій:

• Ощадний банк Міт-стріт;
• Католицька асоціація 1823–1829 рр.;
• Суспільство поліпшення становища бідних;
• Хіберніанське біблійне суспільство;
• Лікарня Міт;
• В’язниця Bethesda Locks.

Він продовжував працювати аж до останніх днів життя, а своїм наступником обрав третього сина Бенджаміна Лі. Який, у свою чергу, розширив виробничі потужності та, відповідно, можливості підприємства, примноживши доходи. Він був обраний лордом-мером Дубліна, а пізніше отримав титул баронета. Ще він запам’ятався тим, що пожертвував понад £150 000 (в еквіваленті на сьогоднішній день це приблизно 17 млн євро) на собор Святого Патрика: на подяку про це пам’ятник Бенджаміну і зараз знаходиться праворуч від входу до вищезгаданого собору, а в екскурсіях згадується про це щедрий жест.

Далі бізнес очолив Едвард Сесіл, третій син Бенджаміна. Його правління ознаменувалося тим, що компанія стала публічною: він розпродав акції, залишивши у себе контрольний пакет. Серед його особистих досягнень те, що він отримав титул графа Іво (Айві) і став найзаможнішою людиною Ірландії. Як філантроп він вкладав гроші у надання доступного житла у Дубліні та Лондоні за допомогою благодійних фондів. На його рахунку розчищення нетрів у столиці, облагородження міста, створення скверу Св. Патрика, будівництво павільйону для вуличних торговців, яким більше не доводилося торгувати під дощем. Ще ₤250 000 було пожертвувано на наукові та медичні дослідження, зведення університетських будівель та гуртожитку.

Другим лордом Іво та наступним керівником компанії став Руперт Едвард Сесіл Лі Гіннесс. У цей період вперше запустили рекламу пінного напою, тому що економіка страждала від нової кризи і продаж пішов на спад. Але захід династії вже почався, представники сім’ї дедалі більше ставали декоративним додатком, переманюючи професійних менеджерів із успішних фірм. Далі було правління третього лорда Іво Бенджаміна, який згодом змушений був піти з посади керівника через проблеми зі здоров’ям. Головою правління став Ернест Сондерс, перша людина, не пов’язана з родом Гіннессів кровними узами.

Ми кілька місяців відвідували кругові тренування під керівництвом фітнес-інструктора та решта спортсменів, крім нашої невеликої компанії, ірландці. Серед них було кілька жінок років 65-70+. Так ось вони своєю витривалістю та фізичною підготовкою дадуть фору багатьом нашим тридцятирічним. Жодної задишки, хрускоту суглобів, “ой, як же все болить, ляжу полежу на килимку між підходами”. Особливо коли з незвички плетешся до готелю в стані побитого собаки, а тут тебе обганяє спритна бабуся і каже “Он там стоїть моя машина, давай я зараз її заберу і підвезу тебе”.

Але що нас вразило найбільше – це літні люди в пабі. Причому обох статей. З паличкою, з ходунками, але випити в п’ятницю – суботу смачного Гіннесса або чогось міцнішого – це святе. Навіть дідусь із кисневим балоном приходив. До речі, на стінах багатьох питних закладів навіть можна побачити дефібрилятор з інструкцією використання. Про всяк випадок.

Особливо дивно, що вони залишаються бадьорими навіть у похилому віці попри все. Вони живуть на радоні; на стінах будинків раз у раз з’являється пліснява; черги до лікаря доки дочекаєшся, вже часто й не треба: чи саме пройшло, чи немає людини – немає проблеми; вони багато п’ють, хоч уряд регулярно підвищує ціни на алкоголь. А середня тривалість життя тут все одно становить майже 82 роки. І незрозуміло, як їм це вдається – природний відбір, Гіннес животворний чи спокій та дружелюбність?