Тут пошта – це більше, ніж засіб для пересилання різноманітних предметів. У відділеннях також можна переказати гроші на картку, отримати виплати та соціальну допомогу. Хочу відзначити дуже чуйних співробітників – принаймні мені поки що зустрічалися саме такі. Потрібно, наприклад, відправити листа до іншого графства. Я прошу дати мені відповідний конверт, а вони бонусом ще й адресу заповнюють.
Що мене вразило, коли ми тільки-но приїхали, це повсюдне використання паперових листів. При тому що всюди залишаєш електронку. Особливо актуально це було спочатку: спершу прийшов лист, що нам оформлять PPSN – особистий номер державної служби (щось на кшталт нашого ІПН) – далі сама картка з номером PPS. Потім були повідомлення про призначення виплат, лист з інформацією про те, що платіж доступний у поштовому відділенні (і ні слова про те, в якому саме: наш опинився в містечку за 30 км). Якщо надсилають щось на email, зазвичай повідомляють про це за допомогою паперового листа та смскою, про всяк випадок. Економити папір – ні, не чули.
А найбільше мені подобається такий момент. Припустимо, потрібно заповнити будь-які документи. Їдеш у відповідне відомство, отримуєш бланк, збираєшся там же заповнити та віддати, але їм так не підходить: треба поштою відправити. Було б логічно, якби на адресу головного офісу чи іншої філії, але ні. Зате треба віддати належне, кореспонденція доставляється швидко, відповідь можна очікувати вже наступного дня.
Нещодавно у нас був курйозний випадок. Дзвінок у двері, відчиняю – листоноша. Запитує: “Ти Ірина?”. На мою ствердну відповідь простягає 2 коробки та 2 конверти, а я нічого не замовляла. Дивлюся адресу – посилки для сусідки-тезки. Один лист нам і один – барменові, який живе за кілька будинків. Повідомила йому про це, він попросив ще раз подивитися листа, який він приніс за адресою – щоб переконатися.
Раніше сусід отримав повідомлення від відправника про те, що його замовлення доставлено, але не саму посилку. Пішов на пошту з’ясовувати – виявилося, її віднесли до готелю для біженців неподалік, бо там є людина з таким самим ім’ям. Тобто орієнтувалися не за адресою, не за еіркодом (аналог нашого індексу), не за прізвищем (наші прізвища їм взагалі здаються чимось важковимовним – мене іноді просять озвучити, як це вимовляється) – просто на ім’я. У такому контексті одна з версій походження різнокольорових дверей в Ірландії виглядає цілком правдоподібною.
Посилки взагалі тут, буває, губляться дивним чином. Коли ми тільки переїхали до будинку, замовили журнальний столик у вітальню. Було це приблизно у січні-лютому 2023 року. Так його досі не доставили: спочатку відображався статус «проходження митниці», потім і зовсім зник з радарів. Напевно, перекочував у житло якогось митника. Зв’язалися з цього приводу з продавцем, з’ясовувати, звичайно ж, ніхто нічого не став, нам просто відповіли: «Ок, відправ товар назад і я поверну тобі гроші». Повторюю, що я його так і не отримала, на що незворушна відповідь: “Ну нічого, відправ, коли отримаєш”.
З кур’єрськими службами також не завжди все гладко. Ну, знаєте, щось на зразок “у мене посилка для вашого хлопчика, тільки я вам її не віддам”. Приїхав якось кур’єр, простягає мені замовлення та спеціальний девайс, щоб я там автограф залишила, а потім каже, що змушений забрати посилку назад на склад, бо за відомостями він її ще не отримав. Щоправда, все ж таки зателефонував керівництву, там його проінструктували, як чинити в таких випадках, у результаті віддав.
Ще в Ірландії ми забули про швидку доставку. Мабуть, в Україні нас розпестили. Вдома у мене частенько траплялося так, що вночі я в пориві шопоголізму оформила покупку, а на ранок мене буде дзвінок від кур’єра з повідомленням, що він приїде за годину. Тут термін очікуваної доставки становить від 5 днів. Наступного дня привозять лише замовлення із продуктового супермаркету. Через 2 дні (за умови, якщо товар є в наявності безпосередньо в цій торговій точці) можна чекати на посилку з магазинів, які знаходяться в годині їзди на автомобілі. Але це не точно.
