Це ще одне з чотирьох важливих у кельтській культурі свят хрестової чверті. Цей день символізує настання літнього сезону: підходить до закінчення періоду an ghiran beag (у перекладі «мале сонце») і починається an ghiran mor (відповідно, «велике сонце»), який триватиме до Самайна (Хеллоуїна). Саме слово Bealtaine в ірландській мові означає і назву свята, і відповідного місяця – “травень” – і вимовляється як “Болтана”. Етимологічно воно сходить до слів “tene” – “вогонь”, і “bel-” – “сяючий”, і, як ви, мабуть, здогадалися, прославляє бога Сонця (одна з іпостасей якого – Батько Вогню). Саме тому було прийнято розпалювати багаття на найвищих пагорбах у поселенні, а головне святкування відбувалося на височини Усніх. Це дійство виконували жерці або старійшини за допомогою тертя, а часом для проведення ритуалу використовували до 9 різних порід деревини. При цьому вогнища в будинках потрібно було погасити, а згодом розпалити від скіпки, підпаленої від священного вогню. З нею ж треба було оминути довкола житла. Учасники святкування проходили між багаттям (а бувало, і стрибали через вогонь) самі та проганяли худобу для збереження від хвороб, очищення та захисту від зла надалі. Якщо ж якась тварина не доживала до закінчення зими, слід було зробити жертвопринесення, кинувши в полум’я ритуального багаття козеня або ягня.
Їжу теж слід було готувати на вогнищі, особливе місце відводилося вівсяному пирогу, причому частину цього частування віддавали духам, щоб вони давали заступництво та захист стадам і отарам. Підношення належали і хижакам, які становлять загрозу для тваринництва. Це було особливо актуально, адже на Белтейні селяни виводили своїх сільськогосподарських тварин на луки для випасу. А після згасання полум’я попелом, що залишився, натиралися та посипали їм тварин і торішній урожай.
Важливий атрибут заходу – Травневе дерево. Зазвичай це була ялина або рослина, що виросла серед поселення. Його прикрашали клаптями тканини та загадували бажання (кожному побажанню відповідав свій відтінок). Закінчивши прикрашати головне дерево, перемикалися на менші об’єкти: горобину, гостролист, глід, платан. Як декор використовували свічки, стрічки, квіти, мушлі та рослинні гірлянди. Уся ця краса залишалася до кінця місяця.
Згідно з кельтськими повір’ями, у цей період межа між нашим і потойбічним світами витончується, так само, як і під час Самайну. Люди прагнули захиститися від чарів і підступів міфічних істот, наприклад, крадіжки майбутнього врожаю, молока та олії. Для цього розвішували над входом гілки горобини, поміщали під маслобійню 3 вугілля, а в сараях і на коров’ячих хвостах прив’язували зрізані під час святкування гілочки. Не прийнято було ділитися вогнем, їжею та напоями, особливо неприпустимим вважалося пригощати сусідів молоком: вірування говорили, що це прямий шлях, щоб втратити цей поживний продукт, передавши його корові сусідів. Зате біля порога чи біля деревного коріння залишали підношення для фей та ельфів.
Ця пора була нерозривно пов’язана з любовними обрядами. Хлопці та дівчата йшли на всю ніч у лісові зарості, проводячи там час за іграми. Але травневі шлюби вважалися короткочасними – ці відносини рідко тривали довше, ніж до кінця літа. Після танців біля Травневого дерева проходили вибори короля та королеви (це були найпривабливіші представники молоді), їх коронували вінками, вшановували та обдаровували різними дарами. Ця пара вважалася до кінця травня чоловіком і дружиною, а після закінчення виділеного терміну вони розлучалися.
